До 300-річчя з дня народження Григорія Савича Сковороди присвячується

Григорій Сковорода (1722–1794), український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог. Малюнок художника Юрія Журавля

3 грудня виповнюється 300 років від дня народження українського філософа, просвітителя-гуманіста, філософа, поета, а багато хто додає: і містика – Григорія Сковороди. Пам'ятник Сковороді на Подолі є особливим місцем у Києві, туди часто приходять, щоб «погомоніти зі Савичем», «запитати у Варсави (сина Сави, біблійне – ред.)»,«набратися сили», а сьогодні – щоб привітати.
Дослідники життя і вчення Григорія Сковороди сходяться на тому, що Варсаві якимось чином вдається залишатися близьким і сучасним для нових поколінь, попри те, що вже змінилися кілька епох. У кожній новій генерації знаходяться люди, які мають Сковороду «за свого», люблять його як друга і шанують як учителя.
Григорій Сковорода писав свої твори різновидами староукраїнської літературної мови: художні та філософські твори слов'яноруською (слов'яноукраїнською), поезії та байки — книжною українською (у ній менше церковнослов'янських елементів). Частину листування Сковорода вів також латинською мовою.

Коли писав Сковорода для свого краю, то і вживав деколи української мови та правопису, вживаного в українському виговорі. Він любив завжди свою природжену мову. Дуже любив свій рідний край, свою любу Україну й коли відлучався за її межі, обов'язково прагнув скоріше туди повернутися і бажав там померти. Він висловлює це в багатьох місцях своїх творів. «Всяк должен узнать свой народ і в народі себе»

Помер 9 листопада (29 жовтня ст.ст.) 1794 року в селі Пан-Іванівка (на сьогодні Сковородинівка.Там же був розташований музей Г.С.Сковороди, який , на жаль, був пошкоджений під час окупації росіянами.

На хресті над його могилою, на прохання самого Сковороди, написано: «Світ ловив мене, та не впіймав…».