28 жовтня – День звільнення України від нацистських загарбників

У роки Другої світової війни саме на території України відбулися ключові битви за визволення Європи від фашизму. 

Після Сталінградської битви (листопад 1942 року – лютий 1943 року) хід війни докорінно змінився.

Перші населені пункти України на східному Донбасі були звільнені в грудні 1942 року. Остаточне визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5 липня – 23 серпня 1943 року). 23 серпня війська Степового фронту звільнили Харків. Протягом вересня-жовтня 1943 року тривала героїчна битва за Дніпро, уздовж якого німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони. Кульмінацією битви за Дніпро стало звільнення Києва від гітлерівців.
У ході звільнення  України силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2,3 млн. осіб, протягом січня 1943 року – жовтня 1944 року було проведено серію блискучих наступальних операцій. Найважливішими з них були: Воронезько-Харківська (13 січня – 3 березня 1943 року), Донбаська (13 серпня – 22 вересня 1943 року), Чернігівсько-Полтавська (26 серпня – 30 вересня 1943 року), Корсунь-Шевченківська (24 грудня 1943 р. – 17 лютого 1944 року ) та Львівсько-Сандомирська (13 липня – 29 серпня 1944 року).

Завершила звільнення  України Карпатська операція, що розпочалася 9 вересня 1944 року. 27 жовтня 1944 року було звільнено Ужгород, 28 жовтня радянські війська вийшли на сучасний кордон нашої Держави.

В цей день традиційно вшановують пам’ять воїнів, які загинули в боях за звільнення України, та населення, яке постраждало від дій нацистських окупантів.

За підрахунками істориків, у ході воєнних дій на території України загинуло близько трьох мільйонів воїнів, понад два мільйони українців було вивезено для примусової праці до Німеччини під час окупації. На території України  було зруйновано понад 700 міст і 28 тисяч сіл, близько 10 мільйонів людей залишились без даху над головою, знищено понад 16 тисяч промислових підприємств.

В ході війни бойовими нагородами було відзначено близько 2,5 млн. воїнів-українців, серед яких було чимало розвідників.

Історична довідка.

Друга Світова війна розпочалася для України 1 вересня 1939 року із бомбардувань Львова силами Люфтваффе. 11 вересня частини вермахту увійшли до Галичини, але за таємними домовленостями між Гітлером та Сталіним німецькі війська за 2 тижні відступили на захід.

17 вересня 1939 року у війну на боці нацистського агресора вступив СРСР.

22 червня 1941 р. розпочалася війна між вчорашніми союзниками – ІІІ Рейхом та СРСР, в результаті чого до кінця року більша частина України була окупована німецькими військами.

У грудні 1941 – січні 1942 рр. радянські війська організували перший великий контрнаступ на території України, але були зайняті лише незначні ділянки в Криму та під Барвінковим. Спроба в навесні 1942 року розвинути попередній успіх призвела в Криму та під Харковом до двох катастрофічних поразок радянських сил та їхнього відступу аж до Волги. У результаті вся українська територія була зайнята німецькими військами.

У лютому 1943 року, розвиваючи наступ після перемоги під Сталінградом, радянські війська зайняли Харків та деякі інші українські міста, але вже в березні 1943 року залишили їх внаслідок німецького контрнаступу.

Лише восени 1943 року розпочалося остаточне вигнання нацистських окупантів з України.

28 жовтня 1944 року радянські війська вийшли на околиці міста Чоп на Закарпатті, але боротьба на цій ділянці розтягнулася аж до 25 листопада – лише тоді нацистські окупанти були вигнані з України остаточно.

У вигнанні окупантів брала участь вся Україна: регулярні радянські війська та червоні партизани (разом понад 3 млн. солдат-українців), національне підпілля на чолі з Українською повстанською армією (близько 100 тис. вояків) та бійці на усіх інших фронтах світу, що наближали спільну перемогу над Гітлером.

Але подіями жовтня-листопада 1944 року війна не скінчилася – українці воювали в Європі до 8 травня 1945 року та в Азії – до 2 вересня. На Батьківщині збройний спротив радянській владі тривав ще понад десятиліття.

Вигнання нацистських окупантів супроводжувалося вчиненням масових злочинів, які організував сталінський режим і радянські війська з вини його командування:

1. На найнебезпечніших ділянках фронту масово використовувалися «чорносвитники» – поспіхом мобілізоване радянським командуванням (польовими військкоматами) місцеве населення – яке кидали у бій непідготовленим, необмундированим та неозброєним, що можна розглядати як свідому спробу знищення українського населення.

2. Українські армійські частини Радянської армії у 1943-44 рр. використовувалися в боях проти національного підпілля, що означало братовбивчу війну між українцями, які служили у РСЧА та УПА.

3. В очищеному від німців Криму у 1944 році радянською владою будо здійснено низку депортацій, зокрема повністю виселено до Середньої Азії кримських татар (180 тис.).

4. Українці продовжували зазнавати втрат і після закінчення війни, масові репресії продовжувалися до самої смерті Сталіна. На Західній Україні під час придушення національного руху за різними даними було вбито 150 тис., заарештовано 130 тис. та депортовано  понад 200 тис. осіб.

5. Внаслідок організованого голоду у 1946-47 рр. в Україні загинуло до 1 млн. осіб.

Кількість військових і цивільних жертв війни оцінюється істориками у 8 – 10 млн. українців. 700 міст, 28 тис. сіл, 16 тис. підприємств були пошкоджені або знищені внаслідок боїв і каральних дій окупантів.

Зараз знову йде війна. І ворог дуже підступний… Бо немає гіршого ворога, аніж бувший друг-брат. Він веде війну не тільки на фронті, він розстрілює людей вночі у власних будинках, він підманює легкими грошима. І люди стають підлими зрадниками-вбивцями, здають координати лікарень і гуртожитків, заводів і магазинів, шкіл і пошт. А інші віддають життя на фронті, віддають останні копійки для купівлі обладнання на фронт, готують їжу для воїнів, плетуть сітки, в’яжуть рукавиці, роблять окопні свічки на фронт і т.д.

Все залежить від того, чи відчуваєш ти себе українцем, чи є ти одним цілим з своєю країною, і тоді питання вибору взагалі не стоїть. Бо недарма українців порівнюють із бджолиним роєм, де кожен робить все, що може для загального блага родини і матері-України! Тож подумайте чим зможете посильно допомогти фронту ви: зібрати банки для окопних свічок, нарізати тканину для маскувальних сіток, заодно звільнивши від зайвого(з дозволу батьків обов’язково) свої шафи, приготувати смаколика чи оберіг для воїнів на фронт. А можливо ви можете з мамами зв’язати рукавички чи шкарпетки на фронт, бо попереду зимові холодні дні? Якщо так,  майте на увазі,  що вказівний пальчик теж треба зробити окремо від інших.